1) на Парижском конгрессе был представлен документ "14 пунктов В.Вильсона" в ктором говорилось о ненападении и о многом другом , но это тебе не важно.
2)Была создана Лига Наций
<em>Конечно это очень скудненько , но сколько знал написал.</em>
<span>В Англии это правление Елизаветы I Тюдор (1533-1603, королева с 1558), Во время царствия королевы Елизаветы I Англия превратилась в великую морскую державу и получила весьма обширные колонии на нескольких континентах. При Елизавете I были укреплены позиции абсолютизма, восстановлена англиканская церковь, разгромлена испанская Непобедимая армада (1588), широко осуществлялась колонизация Ирландии. Сорокапятилетнее правление Елизаветы I считается периодом расцвета английского абсолютизма и «золотым веком» ренессансной культуры в стране. В XVI в . Англия быстро развивалась. Именно в это время окончательно сложилась и вскоре достигла замечательного расцвета английская ренессансная культура . Страну перестали сотрясать феодальные междоусобия, которые такого трагического накала достигли в XV столетии. Сильная королевская власть содействовала экономическому подъему государства, уверенно выходившего на просторы мировой торговли. В самых различных сферах жизни происходили глубокие сдвиги, расшатывавшие вековые феодальные устои. Превращение Англии из государства, раздираемого феодальными смутами, в сильную державу, нанесшую на исходе XVI в . сокрушительный удар Испании, в огромной мере было обусловлено ее экономическими успехами. В XVI в . Англия стала крупнейшим производителем и экспортером сукна, завоевавшим как близкие, так и отдаленные рынки. Успешно развивалось горнорудное дело, кораблестроение, изготовление пороха и т. д. Во второй половине XVI в . Англия заметно окрепла. Ее торговля и промышленность находились в цветущем состоянии. Английские корабли появлялись Белом и Средиземном морях, у берегов Индии и Америки. Победа над Испанией в 1588 г. , упрочившая морское могущество островной державы, необычайно подняла патриотический дух английской нации. Ведь эта победа, потребовавшая от англичан огромного напряжения сил, мужества и инициативы, не только спасла страну от порабощения. Она означала торжество над силами феодально-католической реакции, мрачной тучей нависшей над Европой. Широкие общественные круги поддерживали внутреннюю и внешнюю политику королевы Елизаветы . В XVI в . в Англии происходило также интенсивное духовное «накопление» , которое к исходу века превратилось в огромное богатство. Прав был выдающийся русский историк Т. Н. Грановский, говоривший, что « в истории народов вообще можно найти благоприятные эпохи, когда силы народа особенно напрягаются и талантливые личности являются во всех сферах: такова была для Англии эпоха Елизаветы ». Достаточно вспомнить, что в английской литературе в это время появилась гигантская фигура У. Шекспира, что английскую философию представлял Ф. Бэкон, что больших успехов достигла английская музыка («вирджиналисты») , а живопись проявила себя в превосходных портретных миниатюрах</span>
Доба «великого перелому» характеризувалася істотними, але неоднозначними підсумками в галузі культурного будівнцтва. 3 одного боку, були досягнуті вагомі позитивні результати у розвитку масової культури. 3 іншого — репресії сталінського керівництва поширювалися у першу чергу на найбільш освічену частину суспільства і тому істотно підірвали його культурний потенціал. Керівні працівники більшовицької парти, які теж в основному вийшли з інтелектуальної еліти, постраждали в ході репресій не менше, якщо не більше, ніж безпартійна частина спеціалістів. Під час внутріпартійної боротьби інтелектуали, починаючи від X. Раковського, здебільшого стали жертвою сталінських апаратників, які прийшли до влади в парти і державі.
Серед партапаратників переважало вкрай нігілістичне ставлення до культурних здобутків попередніх поколінь. Адже самі вони не могли їх осмислити й оцінити Найбільш разюче таке ставлення виявилося у холоднокровному винищенні старовинних храмів, які нібито заважали реконструкції міст, а також в активному розпродажу за валюту націоналізованої культурної спадщини.
Услід за Леніним апаратники сталінського типу повторювали, що кожній людині повинні бути доступні інтелектуальні багатства, нагромаджені людством протягом віків. Однак внаслідок ідеологізації культурного життя, яка дійшла до крайніх меж і найбільш потворних форм, за рамками дозволеного опинилися колосальні пласти із загальнолюдської культурної спадщини. Життя митців стало настільки зарегламентованим, що почало втрачати ознаки творчості. Відрізаність їх від здобутків зарубіжних майстрів теж боляче позначалася на культурному процесі.
Разом з тим зусилля партійно-державного апарату в галузі реалізації гасел культурної революції сприяли підвищенню загальноосвітнього рівня народних мас. Відтак зростали масштаби використання народних талантів, розширювалося коло людей, професійно зайнятих творенням культурних цінностей.
У розвитку масової культури ставився наголос на елементарній грамотності мас. Це було зрозуміло єдиний у дореволюційний час перепис населення 1897 р. показував, що в українських губерніях налічувалося тільки 27,9% письменних.
Величезні зусилля щодо ліквідації неписьменності, прикладені державою та суспільством у міжвоєнний період, не дали стовідсоткового результату і все-таки досягнуті показники були вагомими. Перепис населення 1939 р. зареєстрував в Україні 85,3% письменних у віці до 50 років.
Щоб не відтворювалося нове покоління неписьменних, загальноосвітня школа повинна була охопити навчанням усіх без винятку дітей. Впровадження всеобучу розпочалося з осені 1930 р. Одночасно розв'язувалися проблеми створення підручників, будівництва шкільних приміщень, підготовки вчительських кадрів. У 1932/33 навчальному році, як свідчать статистичні довідники, навчанням було охоплено 98% дітей віком до 10 років, а 95% випусників початкової школи продовжували вчитися далі. Проте ці дані суто формальні. Більшу частину цього навчального року в сільській місцевості лютував голодомор, в умовах якого годі було й говорити про навчальний процес.
У 1932 р. була запроваджена єдина структура загальноосвітньої школи, яка у незмінному вигляді збереглася до хрущовських реформ початкова (І— IV класи), неповна середня (І—VII класи) і середня (І—X класи). Стандартизація торкнулася й навчальних програм Учителі у викладі матеріалу повинні були дотримуватися тексту підручника. Еталоном для розробки шкільного курсу з історії у 1938 р. став сталінський короткий курс «Історії ВКП(б)».
Після 1934 р. збільшилося будівництво шкільних приміщень, що дало змогу ліквідувати навчання у третю зміну Середньою школою в середині 30-х рр. було вже охоплено до третини учнів.
Понад 80% дітей навчалося в українських школах. З 1938 р почалося згортання мережі шкіл
Спочатку власті майже не усвідомовели, що задовільне функціонування державних структур неможливе без спеціалістів. Вони спробували замінити тих, хто емігрував або був позбавлений роботи за спеціальністю через політичну недовіру «висуванцям» з робітничого класу і селянства. Зрозуміло, що серед «висуванців» знаходилося не так багато самородків, які без спеціальної підготовки задовільно справлялися з покладеними на них функціями. Тому з початку 30-х рр. зросли масштаби підготовки фахівців робітничо-селянського походження через робітфаки, технікуми і вузи.
Кількість вищих учбових закладів в Україні підвищилася з 19 у 1914/15 навчальному році до 129 у 1938/39 р. , а чисельність студентів у них — відповідно з 27 тис. до 124 тис. Отже, радянська Україна випередила за кількістю студентів Великобританію (50 тис.), Німеччину (70 тис. ), Францію (72 тис. ), Італію (75 тис. ) чи будь-яку іншу країну Західної Європи Вперше вузівськими центрами стали 28 міст республіки. По чотири вузи з'явилося у Вінниці, Полтаві, Сталіно (колишня Юзівка, тепер — Донецьк), по три — у Ворошиловграді (Луганську), Запоріжжі (Олександрівську), Житомирі, Кривому Розі, Миколаєві, Херсоні.
Название «Великие Моголы» появилось уже при английских колонизаторах, ни основатель Империи, ни его потомки сами себя так не называли. Термин «могол» применялся населением в Индии для обозначения всех мусульман Северной Индии и Центральной Азии. Империя основана Бабуром, вынужденным вместе со своими соратниками откочевать из Средней Азии на территорию Индостана. В составе войска Бабура были представители разных народов и племён, входивших в состав государства Тимуридов того времени, такие, как, например, тюркские, могольские и другие племена. Основатель империи Бабур родился в городе Андижан, располагавшемся в Ферганской долине, входившей в состав государства Тимуридов. Основанную Бабуром династию индусы по принятой ими традиции стали называть Моголами. Европейские путешественники XVII века называли эту династию «Великие Моголы» . Великих моголов можно называть и тимуридами также как и Бабуридами по имени основателя династии и государства Бабура. Члены династии были двуязычными и говорили на тюркском и персидском языках. Правители империи из династии Бабуридов обладали сложной титулатурой, основу которой составлял заимствованный у персов титул «падишах», принятый Бабуром в 1506 году.