«Слово о полку Ігоревім» — найкраща пам'ятка літератури Київської Русі. Перед читачем, ніби живі, постають герої «Слова...» — мужні захисни¬ки Руської землі, великі патріоти. З якою любов'ю невідомий нам автор змалював їхні образи! З усього видно, що він щиро любив рідну землю. Ігор Святославич для автора є втіленням князівських доблестей. Він мужній, сповнений «ратного духа». Пристрасне бажання «іспити шоломом Дону», почуття воїнської честі відтісняють страшне віщування — затемнен¬ня сонця. Справжній лицар, він вважає, що краще вмерти від меча, ніж потрапити в полон. Описуючи першу перемогу Ігоря над половцями, автор підкреслено гіперболічно показує її результати: руські воїни захопили стільки здобичі, що дорогими тканинами і одягом мостили болота. А Ігор з цієї здобичі взяв для себе тільки бойові знаки ворога. Високе благородство Ігор виявляє під час вирішальної битви, коли він у розпалі бою повертає полки на допомогу брату Всеволоду. Автор висловлює до Ігоря любов і симпатію, називає його соколом, сонцем. Коли Ігор зазнав поразки, печалиться вся природа, вся Русь. Розповідаючи про втечу і повернення Ігоря з полону, автор особливо виразно виявляє своє співчуття до нього, а коли Ігор повертається на Русь, то знову «сонце світиться на небесах». Співчуваючи Ігорю, пишаючись його мужністю, сумуючи через невдачі, автор водночас засуджує недалекоглядну політику цього князя, міжусобиці, що підривали міць батьківщини, її благополуччя: «Сказав-бо брат брату: «Се моє, і те — моє теж». Саме така психологія феодала-власника лежить в основі поведінки і характеру Ігоря. Гірка поразка Ігоря — це розплата за його егоїзм і самовпевненість. Звертання Святослава Київського до братів Ігоря і Всеволода свідчить, напевне, і про ставлення до них самого автора «Слова...»: «О мої синовці, Ігорю і Всеволоде! Рано єсте почали Половецькую землю мечами разити, а собі слави шукати. Та без честі одоліли, без честі-бо кров поганую ви пролляли». У цьому звертанні хоч і звинувачуються Ігор і Всеволод у марнославстві та нерозважності, проте віддається їм належне, говориться, що серця їхні викувані з міцного булату і загартовані у відвазі.<span />
1) Сон клена
2) Теплий і лагідний гість
3)Прохання Вітера
4)Наближення весни
5)Зазеленілі бруньки
6)Весна красуня
Ответ:
Лис Микита - головний образ однойменної літературної казки Івана Яковича Франка. Це дуже прехитрий звір, який славився у лісі своєю сміливістю і винахідливістю. Як його не намагалися впіймати люди,він завжди відгадував і минав їх ловушки. Сміливість і винахідливість зробили лиса дуже гордим і хвалькуватим. Одного разу він пообіцяв, що вкраде курку на базарі серед білого дня.
Коли собаки загнали Микиту у діжку з фарбою, він вже й жалкував, що так необережно вихвалявся, проте коли після перефарбування його не впізнали звірі,починає брехати.
Цілий рік хитрий лис водив за носа всіх жителів лісу, аж поки не видав себе, завивши разом з лисицями. Ось тоді і наступила справедлива кара - Микиту розірвали лісові мешканці.
Якби не гординя і брехня , то жив би лис Микита ще довго- предовго, а так сам собі заподіяв смерть.
Объяснение:
<span>Увесільних піснях уславлювались молодий і молода на адресу яких висловлювали побажання</span>
Історія села Спасівки, розповідь про славний рід Судаків.
Напад татар на село.
Втеча Павлуся на татарському коні Зустріч з козаками, серед яких був і брат Петро;
Татарський кіш розбитий, ватажок Мустафа у полоні;
Визволення бранців — спасівчан і батька Степана;
Ганна у неволі Сміливий вчинок Павлуся
Небезпечні мандри на пошуки сестри.
Зустріч з сестрою.
Воля або смерть.
Повернення в Україну.