Ура́ния — муза астрономии. Атрибуты — небесный глобус и циркуль. Персонаж древнегреческих мифов, популярный образ и символ в искусстве. Согласно Диодору, получила имя от устремленности к небу тех, кто постиг ее искусство.
Людина та її світ у давніх літературах. Античність
Роль культури
античності у нашому житті переоцінити майже неможливо, неможливо так
само, як і перелічити все те, чим ми їй зобов'язані: філософія, лірика,
театри, міфи, архітектура, епос, початки всіх наук, ідеали, право,
бібліотеки, олімпійські ігри.. . Що не слово — то кожне грецького чи
латинського походження, що не явище — то все родом з Еллади чи Риму.
Майже
все, що оточує нас і насичує наші дні, так чи інакше, безпосередньо чи
видозмінено, мало місце в добу античності, і це недивно, адже вона є
колискою Європи (чого варте лише походження назви Європа!) . Тільки-но
навчившись говорити, ми починаємо вживати вислови, які народились за
сотні років до нас і живуть досі: ахіллесова п'ята, олімпійський спокій,
ієрихонські труби, танталові муки, сізіфова праця, авгієві конюшні,
яблуко розбрату, спартанські умови, гігантські розміри, титанічна
боротьба, гомеричний сміх.. . І потім, у більш дорослому віці,
знайомлячись з давньогрецькими міфами, читаючи поеми Гомера, трагедії
Есхіла, Софокла, Еврипіда, знаходимо в них відповіді на запитання: хто ж
такий був Сізіф, що його спіткала така страшна доля; чому у царя Мідаса
вуха віслюка; скільки подвигів вчинив Геракл; чому золоте яблуко із
саду Гесперид спричинило таку страшну, кровопролитну війну; що саме
значить фраза «Бійтесь данайців, навіть тоді, коли вони підносять
подарунки! »
Зі впевненістю можна сказати, що людина, незнайома з
давньогрецькими міфами, з іменами богів давньоримського пантеону,
поемами Гомера та Вергілія, життєписами Плутарха, творчістю античних
ліриків, трагіків, комедіографів, не може претендувати
на звання
освіченої, ерудованої особистості, принаймні, на нашому просторі. Тому
що європейське мистецтво засіяне, немов нічне безхмарне небо, зорями,
прикладами й натяками, посиланнями та алюзіями на образи й сюжети
античності. Вся доба Відродження з її геніями та плодами їх творчості
пройдуть повз незрозумілими; влучні назви сузір'їв та планет залишаться
неоціненими; влучні назви явищ як-то «Едипів комплекс» , гермафродитизм
та інші будуть порожнім звуком; «Енеїда» Котляревського буде сприйнята
просто як банальний жарт, а Герміона буде асоціюватись, у кращому
випадку, лише з дівчиною-відмінницею зі школи магії та чарівництва
Хогвартс, але аж ніяк ні зі спартанською царівною.
Та все це не про
нас, адже ми віддаємо данину великій античній культурі, тій самій,
творці якої першими вклонилися досконалості та в кожній своїй справі
прагнули сягнути поставленого ідеалу; звернулись до найвищої матерії —
до душі; розібрали й вивчили явища природи; шанували жагу розвитку і
спрагу знань. Хто не чув імен Сократа, Платона, Солона, Піфагора,
Аристотеля, Геродота, Демосфена? Плеяди (між іншим, хто такі плеяди?
Правильно, сім доньок Атланта! ) геніальних філософів, політиків, митців
античності пройшли крізь віки до сьогодення, і всюди залишили
дивовижний золотий відбиток своєї епохи, роль культури якої у нашому
житті переоцінити майже неможливо, неможливо так само, як і перелічити
все те, чим ми їй зобов'язані...
О дружбе Тома и Бекки предлагаю написать так:
Дружба Бекки и Тома прекрасная и искренняя. Они ссорятся, мирятся, ревнуют (когда Том рассказывает девочке о своей бывшей невесте), веселятся и помогают друг другу. Показательным является момент, когда Том берет вину Бекки на себя. Девочка от страха не может сказать правду об испорченном учебнике. Когда друзья заблудились в пещере, Том ободряет девочку, старается стать для нее защитником. Отношения Тома и Бекки становятся доверительными и искренними.
В школе появляется новый учитель математики Харлампий Диогенович. С первых минут появления в школе ему удаётся установить на уроках "образцовую тишину". Харлампий Диогенович сразу заинтриговал своих воспитанников тем, что он никогда не повышал голоса, не заставлял заниматься, не грозился вызвать родителей в школу. Его главным оружием был юмор. Если ученик как либо провинился, Харлампий Диогенович шутил над ним, и весь класс не мог удержаться от смеха.
Однажды ученик 5 "Б" класса (от которого ведётся повествование), не выучив домашнего задания, пришёл на урок к Харлампию Диогеновичу. Мальчик очень боялся, что после своего выхода с домашним заданием к доске станет мишенью для искромётного юмора своего учителя. Через некоторое время после начала урока в класс вошёл доктор вместе с медсестрой, которые проводили вакцинацию от тифа среди учеников школы. Они разыскивали 5 "А", но по ошибке зашли в параллельный класс. Чтобы обезопасить себя от выхода к доске, ученик-повествователь вызвался проводить врачей на урок к 5 "А". Более того, пока они шли коридорами школы "доблестному" пятикласснику удалось убедить врачей начать вакцинацию в 5 "Б". Таким образом ему удалось спасти от неминуемой двойки и юмора учителя себя и своих одноклассников.
После докторских "экзекуций", сорвавших урок, до звонка оставалось совсем немного времени, и в этот промежуток Харлампий Диогенович решил-таки послушать решение домашнего задания у нашего пятиклассника. Герою, только что спасавшему класс, не удалось избежать ни сарказма своего преподавателя, ни смеха своих собратьев по классу. С тех пор он гораздо ответственнее стал подходить к домашним заданиям. Этот подвиг был не из-за смелости, а из-за трусости, из-за того, что он не сделал домашнее задание по математике.