Г.Сковорода-це найвеличніший автор,якго я читала.Він волелюбний чоловік,де це проявляється у творі "De libertate".
З однієї сторони він чоловік,який розкривається як чесний і безгрішний чоловік,але,якщо капнути глибше у його творчість,то можга побачити,що він і не таки і безгріщний.Так,він подорожує,пізнає світ,але після того,як він пішов з батьківського дому,то більше він не повертався,тільки коли почуяв,що вмирає,тільки тоді повернувся до своєї країни.Так це ж і нарушає Закон Божий.
Але,мені подобається його філософічні твори.Вони мають багать думок про життя.Це той поетим,яким треба пишатися.І найголовніше для нього було-свобода.
П Прийшла весна. Від лагідних сонячних промінців оживає природа.Від сонячного тепла тануть сніги і біжать дзвінкими струмками.
Ось з-під землі з'являються тоненькі зелені листочки, З кожним днем вони потрохи підростають. Ось між ними з'являється блакитна голівка. Вона граційно розкривається і вже до сонечка посміхається тендітний пролісок. Кожен перехожий мимоволі милується його незрівняною красою.
Пролісок--дуже гарна весняна квітка.
Школа-мій другий дім. Вона дає мені можливість стати розумним, готує до дорослого життя, допомагає вирости справжньою людиною. Я ціную ії, люблю і завжди хочу бачити ще кращою.
Якби я мав можливість, то зробив би так, щоб в школі завжди було тепло, навіть в сильні морози. Хотів би, щоб оформлення кімнат часто змінювалось, відтворювало різні куточки світу. А ще-сучасне обладнання для кожного учня, індивідуальні зручні парти, можливість самому визначати періоди навчання і відпочинку, бо всі втомлюються по різному. В класах-по 8-10 учнів, які обирають предмети до душі. Мені дуже подобається астрономія, а вивчатиму Ії ще не скоро.
Гарному не має меж. Я розумію, що в майбутньому школи будуть нагадувати наші сьогоднішні мрії. Та жаль, що це буде ще не скоро і я не зможу навчатись в такій школі.
Школо, мила школо!
Ти мій шлях до знань,
Ключик до майбутнього,
До здійснення бажань.
Мабуть Іван Підкова , або Гамалія
<span> <span>Как нигде связь прошлого с настоящим прослеживается у Чехова.
В 1904 году была поставлена пьеса А. П. Чехова “Вишневый сад”, в которой автор изображает прощание хозяев с родовым дворянским гнездом. Тема эта была уже не раз освещена до Чехова литераторами второй половины XIX века. В пьесе автор затрагивает проблемы отцов и детей, любви, страдания. Но главное - на примере судьбы дворянской усадьбы автор рассматривает настоящее и прошлое всей России.
Центральным образом, объединяющим героев пьесы, несомненно, является вишневый сад. Для Раневской сад - это место, где она родилась и прожила свою жизнь, где жили ее родители, родители ее родителей. Любовь Андреевна просто не понимает своей жизни без сада, он для нее - символ прошлого. Она является его хозяйкой и душой. К ней постоянно тянутся люди, хотя у нее, как и у других, есть свои пороки, один из которых - легкомыслие. Она жаждет яркой, насыщенной жизни, полной радости и наслаждений.
Раневская не до конца понимает, что ее ждет разорение, продолжает сорить деньгами направо и налево, в то время как Варя кормит всех молочным супом в целях экономии. Любовь Андреевна продолжает думать, что вся жизнь идет по-прежнему. На предложение Лопахина разбить на участки землю, сдать ее в аренду дачникам, а сад вырубить, она отвечает отказом, говоря, что вишневый сад упомянут в “Энциклопедическом словаре”. Но главной причиной отказа является то, что гибель сада для Раневской - ее гибель. Она привыкла к нему, живет им, и вырубить сад для нее означает изменить идеалам и жизненным ценностям. Поэтому она отвергает предложение Лопахина и идет навстречу своему краху (как социальному, так и финансовому).</span></span>