Минусы в том, что произошла в России не только приватизация, а и прихватизация. Многие жизненно важные объекты страны нельзя было отдавать в частные руки, а тем более с ущербом для страны, т. е. почти бесплатно. Теперь эта кучка олигархов, которая была в то время у власти и сумела этим воспользоваться только и жирует, а остальные лишь существуют. Отсюда и все наши беды.
Подробнее - на Znanija.com - znanija.com/task/18673660#readmore
1) Иерусалимское королевство
2) Движение за освобождение Пиренейского полуострова от мусульман
Договор о ненападении избавил нашу страну от войны на 2 фронта(+)
<span>Договор о ненападении наносил сокрушительный удар по Антикоминтерновскому блоку, антисоветскому (антироссийскому) по своему содержанию, вбивал клин недоверия между союзниками друг к другу(-)
</span><span>Договор о ненападении обеспечил мир и безопасность границ на Дальнем Востоке на весь период Великой Отечественной войны. (+)
</span><span>Договор о ненападении вырвал СССР из международной изоляции, в которую целенаправленно загоняли нашу страну политические круги Англии и Франции. (+)
</span><span>Договор о ненападении разрушал планы Англии, Франции и других политических сил Запада столкнув Германию с Советской Россией, остаться самим вне войны(+)
</span>После подписания появился возможный,хоть и ненадежный созник в войне-Англия
Аналізуючи взаємовідносини Хмельницького і Виговського можна дійти висновку, що гетьман та генеральний писар діяли, як правило, узгоджено, причому кожен мав свій «імідж» і проводив відповідну лінію в ході дипломатичних контактів. Виговському, звичайно, відводилася роль «буфера», провідника нібито м'якшої, ніж у Хмельницького, лінії. Це давало змогу краще виявити наміри протилежної сторони, навіть її агентуру, створювало додаткові можливості для дипломатичного маневру Б. Хмельницького.
Звичайно, не можна говорити про повну тотожність політичних позицій гетьмана й генерального писаря. Якщо перший був представником центру, то другий тяжів до поміркованих (М. Громика, Г. Гуляницький, Г. Лісницький, генеральний суддя С. Зарудний, генеральний обозний Т. Носач та ін.), котрі прагнули досягнути компромісу з Річчю Посполитою. Через це Виговського недолюблювали представники радикальної течії (М. Кривоніс, Д. Нечай, Л. Мозиря, М. Гладкий, С. Подобайло й ін.), а також московської партії (М. Пушкар, І. Барабаш). Ці протиріччя склали передумови для гетьманства Виговського та визначили його долю. Фактично Виговський виконав волю пізнього Хмельницького, який помітив порушення Переяславської ради Москвою та шукав можливості перегляду чи розриву її. Але Виговський не мав тієї харизми, завдяки якій Хмельницький перетворив чергове повстання козаків на Визвольну війну України.
Республика это регион твоей странны