Ава "Він був високий ростом, вищий від свого брата, але ніжно збудований, як мати. З лиця подобав також на неї і був би гарний, коли б не його безустанно заблуканий погляд, що мав у собі щось зимного] й несупокійного. З його ніжного, майже дитинячого обличчя вражав його погляд прикро і відтручував від себе. Очей сих не наслідив він ані від тата, ані від мами. Коли очі Івоніки були дзеркалом самої доброти серця й чесноти, погляд у Марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний, то його очі, великі й сиві, не мали нічого спільного з його дитинячо-молодим обличчям. "
"Відколи з нею(Рахірою) сходиться, стає з дня на день гірший, лінивіший і твердіший, справляє всім лише гризоту та жаль."
"Але він - то вже інша галузь. Росте й горнеться кудись... та не до доброго й не до нас. Він роботи боїться, йому танець у голові. Зо стрільбою ходив би день і ніч по полі й по лісі, а про хату думає лише тоді, коли мамалиґа на кружок вивернеться. Йому однаково, чи товар поєний, чи ні,- коби йому спрага не допікала. Йому однаково, яка погода надворі, чи се землі і збіжжю по добру, чи се бджолу не вбиває,- коби він у своїх збитках мав гаразд, коби йому меду доволі, аби потайком із горівкою змішати та бог знає з ким випити!"
"Тато його не позволяв йому курити, бо сам не курив, а Григорій усе приносив йому пачку з Гоппляцу, як знав, що в нього вже тютюну не стало, а він хотів курити. В тата пив він горівку лиш 3-4 рази до року - на різдво, на Великдень, на храм і на Новий рік або в м'ясниці,- а тут частували його не раз і не два, а по кілька разів до тижня. А вже найліпша була для нього Рахіра... "
Михайло каже про Саву "Він ще дурний, наш малий, і трохи впертий, але він добрий хлопчисько!"
Рахіра. «Лінива до розпуки, пленталася цілими днями бездільно по селу, балакаючи та оглядаючи все, що впадало їй в очі, особливо ж дріб, або ставала там, де ґаздині білили свої полотна, щоб опісля, при відповідній нагоді, з одного або другого затягнути незамітно під пахву». "Сором нам робиш, Саво! Ти любиш дівчину пусту, що на неї ні один порядний хлопець у селі не глядить, що її ніхто порядний за жінку не візьме. Вона погана волошка, циганка. Дивися на її зуби й на її рот! Як клубки з м'яса стоять їй в лиці! Чи вона чим причарувала тебе? Дивися, яка вона погана! Чоло волоссям заросло, а очі, як у чортиці або у голодної собаки!"(Михайло говорить Саві)
Івоніка."...очі Івоніки були дзеркалом самої доброти серця й чесноти..."
"Його сильні, залізні руки, чорні та тверді, заворушилися незамітно…"
"Гарна була земля....Івоніка любив її. Він знав її в кожній порі року і в різних її настроях, мов себе самого. Вона пригадувала чоловіка і жадала жертви.
Як була люта, боявся її більше, як почорнілого неба, що віщує тучу."
Марічка. "...погляд у Марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний..."
"Одначе її тонке, ніжне обличчя з ясними лагідними очима усмиряло враження її занедбаного вигляду."
"Була се слабосильна, ще доволі молода жінка з ніжними рисами обличчя, на якім за першим поглядом було пізнати, що тяжка, ненастанна праця й жура, що гнітила її, надали її п'ятно старості."
Докія. "Її висока стать держалася вправді завсіди прямо, мов сосна, по її певній ході й по поставі, трохи штивній, можна її було вмить між іншими відрізнити, однак її гарне колись обличчя постарілося передчасно. Між гостро зарисованими, високо піднятими чорними бровами зарились хмарні зморшки, що не вигладжувалися ніколи, її очі дивилися майже все понурим, зажуреним поглядом, а коло уст зарисувалася глибока лінія болю."
"На неї можна було й дванадцять міхів усадити - се їй зовсім не вадило кидати очима блискавки, гордо заломлювати шию і летіти чи вгору, чи вділ шаленим трапом."
"...вона все-таки вміла своєю працьовитістю, своїм розумом і витривалістю, своїм невтомним трудом усе лихо направити і ґаздівство так вести, що дома панував добробут і довгів не було в них майже ніяких."
Михайло: «І не саме великий, але плечистий і сильний, а з лиця мов у якої дівчини, лише що над устами засіявся вус. Дівчата в селі знали добре, який він був, одначе він держався від усіх так далеко, був такий соромливий і замкнений, що ніхто не міг про нього сказати, щоб глядів за одною довше, ніж за другою.
Такий був Михайло! Просто пішов до бурдея, не ївши, щоб товару подивитися, за всім доглянути; аби на завтра пристарати до орання, аби братися до землі.»
Сава про нього так казав:"Михайло був баба, хоч був сильний, як медвідь, і плечі у нього, як у великана, садив на них мішки, як ніщо; хоч, щоправда, до роботи був здатний, як рідко хто перший-ліпший. Але серце було у нього м'яке, як тісто!..".
( відповідаю тільки на 2) Максим та Мирослава патріоти (теза). Їх патріотизм проявляється коли на їх населення нападає ворог з батьком Мирослави . Максим який у той час у полоні допомагає поселенню дає гарну думку про підкомітету сторожа , про заплутання татар у своїх же діях . А Мирослава користується перстнем за допомогою якого їй можна було бачитися і із ворогом і із тухольцями . Передає дає все все , що сказав їй Максим . Ось так ці двоє врятували тухольське поселення ... ( Я намагалась )
Ну в стихе розказывается о аисте который защищал своих детей и делал все во благо им. Вторичные личности говорят что нельзя трогать аиста и его детишек , нельзя его убивать Аист это вообще символ счастья и благополучья. В этом произведение проситься что бы аист, именно аист дал хорошый урожай, а потом люди отблагодарят его за это. Основная мысль как я поняла, то это рассказать о добродушее лирического героя и аиста. ну как-то так но ты допиши еще что там тебе нужно, а то я не очень поняла.
Володимир Кирилович Винниченко народився 26 липня 1880 р. в Єлисаветграді Херсонської губернії, в робітничо - селянській родині. Після народної школи навчання в гімназії, але не закінчив.1900 р. в Златополі екстерном склав іспити за середню школу .1901 р.- вступив на юридичний факультет Київського університету, де створив таємну студентську революційну організацію "Студентське товариство". Був заарештований, але через кілька місяців його випустили "на поруки" і виключили з університету. Вислали з Києва.Відправив своє перше оповідання "Народний діяч " в " Літературно -науковий вісник " в Галичині, але надрукували його тільки в 1906 р.1902 р.- Винниченко заявив про себе, як письменник: опублікував твір "Селянин", писав брошури і книги на революційні теми. Арештований при перевозі нелегальної літератури. Посаджений у військову в'язницю - Київську крепость. Звільнений першою російською революцією. Під час ув'язнення написав низку літературних творів. Повість "Голота" отримала першу премію "Київська старовина". Написав оповідання: "На пристані", "Раб краси", "Голод", "Малорос-європеєць", "Ланцюг" та ін.Знову заарештований, а через вісім місяців звільнений, емігрував. Написав багато творів: "Дисгармонія", "Щаблі життя", "Контрасти".1908-1913р.р. Перебував у різних країнах.1914 р. Повернувся в Україну, нелегально. У Петрограді зробили постановку за п'єсою "Брехня"1916 р. в Москві , Петрограді видавав журнал "Промінь" .1917 р. переїхав до України і став одним з організаторів і керівників Центральної Ради, потім головою уряду - Генерального Секретаріату.1918 р.- Заарештований гетьманськими офіцерами. Звільнений через протест української громадськості.1919 р.- виїхав за кордон.1920 р.- приїхав до України і знову поїхав, вже остаточно .1924 - 1928 р.р. "Рух" - видав "Зібрання творів" В.Винниченка в 23-х томах.1931 р. Винниченко написав відкритого листа до Політбюро КП ( б ) У, в якому звинуватив Сталіна та Постишева в голодоморі й масових репресіях проти українського народу. З того часу твори В.Винниченка були піддани гонінням.1932 р.- "Книгоспілка" - "Зібрання творів" в 28-и томах.Винниченко написав більше ста творів.<span>1951 р. 8 березня письменник помер, похований на кладовищі - Мужен поблизу Канн у Франції.</span>
Народився у селі Веселий Поділ Хорольського повіту. Його батько, Іван Назарович Глібов, був управителем кінськими табунами в маєтку поміщика Гаврила Родзянки. Дитинство провів у селі Горби Кременчуцького повіту, куди з Веселого Подолу перейшов на роботу його батько, забравши з собою сім'ю.
Початкову освіту здобув удома за допомогою матері, а 1840 року вступив до Полтавської гімназії, де почав писати вірші і де виходить його перша збірка російською мовою «Стихотворения Леонида Глебова» (1847). До жанру байки Глібов звертається під час навчання у Ніжинському ліцеї вищих наук, тоді ж деякі з них друкує у газеті «Черниговские губернские ведомости».
Після закінчення ліцею (1855) Глібов працює вчителем історії та географії в Чорному Острові на Поділлі, а з 1858 — у Чернігівській чоловічій гімназії, гаряче захищає прогресивні педагогічні методи. Навколо сім'ї Глібова групується чернігівська інтелігенція. 1861-го письменник стає видавцем і редактором новоствореної газети «Черниговский листок». На сторінках цього тижневика часто з'являлися соціально гострі матеріали, спрямовані проти місцевих урядовців, поміщиків-деспотів, проти зловживань судових органів. За зв'язки з членом підпільної організації «Земля і воля» І. Андрущенком у 1863 Глібова було позбавлено права вчителювати, встановлено за ним поліцейський нагляд.
Два роки поет живе у Ніжині, а 1865-го повертається до Чернігова та деякий час працює дрібним чиновником у канцелярії губернатора. З 1867 він стає управителем земської друкарні, продовжує активну творчу працю, готує збірки своїх байок, видає книги-«метелики», друкує фейлетони, театральні огляди, публіцистичні статті, поезії російською мовою, твори для дітей.
Помер 10 листопада 1893 в Чернігові, де його й поховали на території монастиря Святої Трійці (вул. Толстого, Болдина гора) .
У баладі "Тополя" казкових подій немає.Є один фантастичний епізод-коли дівчина перетворилася на тополю,і взятий з народної творчості.А все інше-реалістичне..Розповідь ведеться від імені оповідача.