Вір на тему: Проблема вибору в трагедії «Гамлет»<span><span>Для мислячого людини проблема вибору, особливо якщо мова йде про вибір моральному, завжди важка й відповідальна. Безсумнівно, кінцевий підсумок визначається рядом причин і в першу чергу ціннісною системою кожної окремої особистості. Якщо у своєму житті людин керується вищими, шляхетними поривами, він, швидше за все, не зважиться на антигуманний і злочинний крок, не порушить відомі християнські заповіді: не убий, не укради, не прелюбодействуй і т.д. Однак у трагедії Шекспіра «Гамлет» ми стаємо свідками трохи іншого процесу. Головний герой у пориві мести вбиває кількох людей, його вчинки викликають неоднозначні почуття, але осуд у цьому ряді коштує на останнім місці</span><span>«Бути або не бути, от у чому питання», – сумніву терзають головного героя аж до фінальної сцени. Він вражений тими подіями, які нежданно-негаданно обрушилися на його голову. Смерть батька в результаті кровожерливого й підлого вбивства, зрадництво матері, що, здавалося, так любила батька, але менше ніж через два місяці вийшла заміж за брата покійного й розділила з ним трон. Мати Гамлета важко назвати злочинницею, але в очах сина на ній лежить тяжка моральна провина: вона порушила борг вірності, забувши покійного чоловіка</span><span>Гамлет бачить дві зради людей, зв’язаних сімейними й кревними узами: його матері й брата короля. Якщо вже найближчі люди переступають закони споріднення, то чого можна чекати від інших? Ілюзорні подання звалилися, і це змушує Гамлета по-новому глянути на навколишню дійсність. Мир навколо для нього не просто спохмурнів – він перевернувся, виявивши виворіт звичних цінностей, понять, ідеалів, які раптом придбали «подвійний зміст», багатозначність. Перед ним з’являється маса недозволених питань, і головний з них: чи треба боротися з існуючою несправедливістю або варто примиритися з тим, яка життя?</span><span><span>Можна </span>припустити, що до страшних подій, що порушили його щиросердечний спокій, Гамлет був людиною цільним, його думки й воля не розходилися зі справою. З тих пор як Примара зажадала помститися кривдникові, Гамлет постійно відчуває протиріччя: його свідомість ясно говорить, що він повинен зробити, але йому не вистачає волі, рішучості. З іншого боку, можна припустити, що аж ніяк не відсутність волі залишає Гамлета довгий час без дії. Недарма тема смерті постійно виникає в його міркуваннях: вона перебуває в прямого взаємозв’язку з усвідомленням тлінності буття</span></span>
<span>.Андрий полюбил полячку, он чувсвует перед ней благоговейную боязнь, готов погубить себя за нее: « Кто сказал, что моя отчизна Украина? Кто дал мне её в отчизны? Отчизна есть то, чего ищет душа наша, что милее для неё всего. Отчизна моя - ты! Вот моя отчизна! И понесу я отчизну сию в сердце моём, понесу её , пока станет моего веку, и посмотрю, пусть кто-нибудь из казаков вырвет её оттуда! И всё, что ни есть, продам, отдам, погублю за такую отчизну! » </span>
В ворота гостиницы губернского города NN въехала довольно красивая рессорная небольшая бричка, в которой ездят холостяки." В бричке сидел господин приятной наружности, не слишком толст, но и не слишком тонок, не красавец, но и не дурен собой, нельзя сказать, чтобы он был стар, но и слишком молодым он тоже не был. Бричка подъехала к гостинице. Это было очень длинное двухэтажное здание с нижним неоштукатуренным этажом и верхним, выкрашенным вечной желтой краской. Внизу были лавочки, в одном из окон помещался сбитенщик с самоваром из красной меди.Гостя встретили и повели показывать его "покой", обычный для гостиниц такого рода, "где за два рубля в сутки проезжающие получают ... комнату с тараканами, выглядывающими отовсюду, как чернослив..."
Меня как-то печалит путь их воссоеденения в плане семьи
Петр был болен, Феврония его вылечила, но сказала, что если он на ней не жениться, то болезнь вернется вновь
Вот он и решил сочитать себя узами брака
Мое сообщение - лишь возмущение, а правильный ответ, конечно, будет "душеспасительное"