- Розділ 1, у якому з’являється Машка
- Розділ 2, у якому з’являється патріотично настроєний привид
- Розділ 3, у якому з’являється елегантний незнайомець
- Розділ 4, у якому плани несподівано міняються
- Розділ 5, у якому ніхто не з’являється, натомість Наталочка пропадає
- Розділ 6, у якому Наталочка бачить тривожні видіння на полі Берестецької битви
- Розділ 7, у якому з Антипом стається дивовижне перетворення
- Розділ 8, у якому відбувається шалена гонитва і ще шаленіший бенкет
- Розділ 9, у якому Олеський замок перетворюється на пастку
- Розділ 10, у якому з Машкою стаються небезпечні дорожньо-транспортні пригоди
- Розділ 11, у якому мандрівників підстерігають суцільні несподіванка
Їде дівчинка у трамваї . Заходить бабуся з ковійкою (палкою),сумкою та візочком. Дівчинка подивилась на неї ,Бабуся поглянула на дівчинку і сказала :
- Хіба вас в школі не вчили що старшим треба поступатись місцем у транспорті ?
- Вчили -впевнено сказало дівчисько
-ти про це забула?
-НІ .
-А що тоді?
- Канікули почались то нас більше не вчать!
Коли я читав повість А. Я. Чайковського «За сестрою», мені здавалося, що переді мною постав герой-богатир з раніше читаних українських дум. Хоч Павлусю було лише п’ятнадцять років, але він часто потрапляє, а потім вибирається із ситуацій, з яких йому, здавалося б, вибратися не під силу. Я розумію, що автор явно перебільшує фізичні можливості свого героя, але, певнр, він на: магався довести нам, сьогоднішнім, що такі молоді герої — окраса історії України! І ми вже не помічаємо цього перебільшення, бо образ Павлуся захоплює нас, викликає особливу симпатію; його хочеться наслідувати і бути на нього схожим.Ось Павлусь вирушає в далекі й небезпечні мандри на пошуки сестри, яку щиро любив. Ні лихі часи, ні повна невідомість не зупиняють юного героя, бо його надихають рішучість і сміливість старших співвітчизників-запорожців. Він намагається насамперед собі довести, що гідний їх, вірних захисників нашої землі від татарських набігів.Андрій Чайковський не ідеалізує Павлуся. Хоч, звісно ж, у першу чергу, наділяє його найкращими рисами, за які хлопця не можна не полюбити. Щодо мене, то я схиляюсь перед патріотизмом сміливого Павлуся, його присягою на вірність рідному краєві, яка звучить у внутрішніх монологах героя, а також перед щирістю та м’якістю душі, теплотою та ніжністю почуттів. Навіть те, що він нібито поступається совістю і вдається до хитрощів і обману татарина, який хотів повернути хлопця до двору Сулеимана, можна виправдати. Ним керувала мета будь-що вижити, щоб здійснити свою мрію — знайти сестричку Ганнусю і визволити її з неволі. Цій благородній меті були підпорядковані всі його вчинки і поведінка, поки не здійснилася його зустріч з сестрою.<span>Гадаю, образ Павлуся надовго запам’ятається не тільки мені, а й моїм одноліткам, бо хвилює й сповнює душі щирою любов’ю до рідної землі та її історії.</span>
Я пам"ятаю, як вперше, ще ав далекому дитинствi вперше побачила мою рiдну землю. Вона була вся в чорно-бiлому туманi, але запам"ятала я йiйi на все життя.
Ось i минуло вже 7 рокiв, я бувало пiсля шкiльного дня дивилась старi фото нашого подвiр"я, вулицi. Все було настiльки красивим...
Наша берiзка стояла в барвисто-осiнньому листi, мiй пес Шарик ждав мене з садочка.
I тут в мене хилитнулося серце,я зрозумiла, що це моя Рiдна земля!
Вибачте, що в даному текстi вжито слово "ЙIЙI", просто в мене немаэ укр. мови в комп"ютерi.
<em>Творчість Т.Г. Шевченка відкрила новий, вищий етап у розвитку української культури. Нею був стверджений критичний реалізм в українській літературі, започаткований її революційно-демократичний напрям.Ім'я Шевченка вперше стало відомим па просторах Російської імперії, коли півтора століття тому в Петербурзі вийшла невелика книжечка "Кобзар". В історії України автор цього видання був винятковим явищем — він вийшов з найглибших надр трудового народу і здобув всесвітню славу.Але саме походження ще не гарантує відданості людини своїй соціальній природі до кінця життя (відомий дворянський історик М.Погодіп, наприклад, за походженням був кріпаком). Тарас Шевченко був і залишався вірним народові, ніколи не розривав з ним зв'язку і в кінці життя з гордістю писав: "...Я по плоті і духу син і рідний брат нашого безталанного народу".</em><span><em>Природа дуже щедро обдарувала юнака — в нього було два покликання: художника і поета. Почав він творчий шлях як художник, здобув визнання вже в молоді роки, а в кінці життя йому було надано звання академіка. Проте переважало в ньому друге, основне й головне покликання — поста, мало сказати — новатора, а поста особливої, незвичайної сили думки, глибини почуття, могутньої революційної пристрасті.</em></span>